Господи, Ти позапалював зорі в далеких сузір'ях.
Велич Твою випромінюють в космос гарячі квазари.
Небом Чумацького Шляху пливуть Магеланові хмари.
Нам уночі мерехтять голубими вогнями Стожари.
Сонце розписує золотом ранки земні й надвечір'я.
Сила Твоя незмірима! Летять міріади галактик
В просторі зрідка розсипані (Слова Твого лаконічність?).
Ти їм дороги накреслив і швидкість задав і циклічність.
Є їм кінець, а чи якось світи ті вливаються в вічність,
В світло Твоє неприступне? і все це - лиш дійсності клаптик.
Господи, хто може розум Твій, суть Твою вічну збагнути?
Всипане зорями небо в премудрість високу щілинка.
Перед Тобою народи, мов крапля з відра, мов росинка.
З давніх давен натякаєш, що наша Земля - порошинка,
Місце, в яке захотів Ти життя таємницю вдихнути.
Милість Твоя величезна: у вік скептицизму й безвір'я
На небосхилі потрошки знімаєш печатки з творіння...
Кличеш знаннями й зірками із темряви гріхопадіння,
Стежку яскраво освітлюєш срібним нічним мерехтінням -
Людство сердечно запрошуєш до маєстату* довір'я.
Та захмелілі від успіхів в вивченні явищ природи,
В звивинах мозку не змігші Предвічного Бога вмістити,
Наполягають на власних теоріях створення світу,
Ловлячи Славу Твою в дзеркала телескопів з орбіти,
Людському розуму гордо і вперто виспівують оди.
Господи, їм би й за себе подяку Творцеві віддати -
Сяйво небес життєдайним струмком потекло б у нейрони.
Серцем почули б підступного часу лихі передзвони
І Вавілонської Башти зухвало не зводили б клони,
Не намагалися б виклик Повіки Живому кидати.
Продане вічному пошуку в рабство земне покоління...
Образ надкушених яблук - це символ прогресу й свободи?!
Бунт проти Бога веде до глобального краху народи!
Згорнеться небо сувоєм***, розсіються, висохнуть води.
Раптом закінчиться ера Господнього довготерпіння.
Господи, вченим і неукам, мудрим і людям звичайним
Дай зрозуміти фатальність ціни у бунтарства й невір'я.
Бог Вседержитель - не міф, не навіяне страхом повір'я!
Славу й могуття Твоє проповідують вголос сузір'я!**
Привідкривають туманності в надрах заховані тайни!
В небо вдивляюсь захоплено. Солодко серцю і щемно...
Держить Мала Ведмедиця в руці ясну Зірку Полярну,
Сяє Венера яскраво над обрієм в нічку безхмарну.
Господи, тільки краса ця була б для нас свідком не марним!
Нам би життям не пробігти безбожно, суєтно, даремно...
==========
* - повнота видатних, надзвичайних рис, особливостей когось, чогось великого, могутнього, які викликають подив, повагу. (http://lcorp.ulif.org.ua/dictua)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : В звездной круговерти - Людмила Солма *) Примечание в пояснение:
Вечером, после радостно предпраздничной беготни сумбурно уходящего года... присела с любимой книгой "Серебряный век русской поэзии"... в уютное кресло - без какой бы то ни было определенно-авторской цели... по ТВ бубнились неутешительные новости - все прекрасно знают, как заканчивался этот високосный год... Открывая книгу на раз - попадаю на стихотворение З.Гиппиус... открывая её на два - читаю стихотворение А.Блока...
**) Примечание в дополнение:
Эти, так сказать поэтико-философские переклички, сложились внезапным экспромтом - мысль, невольно оттолкнувшись от словосочетания "плита могильная" в стихотворении З.Гиппиус, совершенно неожиданно выдала цельность моего первого стиха...
А отправной фразой следующего, моего же стихо-экспромта, так же нечаянно послужили следующие слова из стихотворения А.Блока: "Года проходят мимо..."
С кем из пишущих читателей не бывало такого? когда рождение стиха на поверхностный взгляд абсолютно не связано с твоей действительностью... но, возможно являются неким глубинным отзвуком волнующего всех - т.е. каждого из нас... как и самого автора - в именно такие нечаянные моменты раздумий... или осмыслений абстракно-обобщенной "жизненной круговерти".
Людмила Солма, 12 января 2009
